Йшов 1918 рік. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, суверенною державою. Проте більшовицька влада не хотіла так просто віддавати наші землі. Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє п’ятитисячне військо на Київ. На той час в Центральній Раді не було армії. Основна її частина була розбита більшовиками, а інша перейшла на бік червоних, спокусившись фальшивими обіцянками. У той важкий і грізний час на оборону рідного краю стали лише невеликі частини ідейних борців. У Києві сформувався курінь із студентів та учнів гімназії. Їх було 300. Наступав холодний ранок 29 січня 1918 року. О 9.00 годині розвідка донесла, що більшовики наступають. Молоді герої стали готуватися до бою. Вони мужньо відбивали атаки ворога, не залишаючи своїх позицій. Проти них наступали матроси Балтійського флоту – їх було майже 5 тисяч старих вояків. Бій був запеклий і тривав до полудня. Молоді воїни билися відчайдушно. Шли на ворога з багнетами, бо набоїв уже не було. І падали, і падали у нерівному бою. Коли зачорніла ніч, на крутянських полях лежали сотні трупів.

Кров під Крутами не була пролита марно. З неї, наче з безсмертя, розцвітають пелюстки волі. Вже 29 січня 1919 року на роковини бою під Крутами, до Аскольдової могили героїв прийшли студенти й гімназисти. Вони дали клятву на вірність Україні, на вірність тим ідеям, за які життям заплатили герої.

Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Про це бібліотекарі розповідали різним категоріям читачів під час низки пам’ятних заходів «Крути. Бій за Перемогу!».