Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання та перелік забруднюючих речовин, скидання яких нормується,  затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 року № 1100 (далі – Порядок).
Порядок встановлює правила визначення величини гранично допустимого скидання забруднюючих речовин (далі – ГДС). Термін ГДС у Водному кодексі визначено як маса речовини у зворотній воді, що є максимально допустимою для відведення за встановленим режимом даного пункту водного об’єкта за одиницю часу. Одиниця виміру ГДС – співвідношення одиниці маси та одиниці обсягу зворотних вод за одиницю часу.
Також у статті 245 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) ставки податку диференційовані за величиною гранично допустимої концентрації забруднюючої речовини (далі – ГДК). Термін ГДК у Водному кодексі визначено як встановлений рівень концентрації речовини у воді, вище якого вода вважається непридатною для конкретних цілей водокористування. Одиниця виміру ГДК – співвідношення одиниці маси одного виду забруднюючої речовини до одиниці обсягу зворотної води.
Використане у Порядку поняття „мінералізація” має одиницю виміру – співвідношення маси всіх видів забруднюючих одиниць у одиниці обсягу зворотної води і використовується для обчислення загального обсягу скидів забруднюючих речовин у водний об’єкт шляхом алгебраїчного множення величини обсягу зворотніх вод та величини показника „мінералізації”.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що Кабінет Міністрів України затверджує перелік забруднюючих речовин, для яких нормується обсяг скидів. Зокрема, у пункті 245.1 статті 245 Кодексу для забруднюючих речовин Списку А „Забруднюючі речовини, що нормуються у всіх випадках скидання зворотних вод” Порядку затверджено окремі ставки екологічного податку.
Пунктом 245.2 статті 245 Кодексу визначено, що для забруднюючих речовин, які не увійшли до пункту 245.1 статті 245 Кодексу та на які встановлено гранично допустиму концентрацію або орієнтовно безпечний рівень впливу, податкові зобов’язання обчислюються за ставками пункту 245.2 статті 245 Кодексу. При цьому розмір ставки визначається за концентрацією речовини у воді, вище якого вода вважається непридатною для конкретних цілей водокористування, а не за„мінералізацією” – фактичним вмістом забруднюючих речовин у зворотній воді, які за своїм хімічним складом можуть належати до забруднюючих речовин, що відносяться до будь-якого класу гранично допустимої концентрації.
Водночас пунктом 245.3 статті 245 Кодексу визначено, що для обчислення податкових зобов’язань з екологічного податку для забруднюючих речовин, на які не встановлено гранично допустиму концентрацію або орієнтовнобезпечний рівень впливу, застосовуються ставки податку за найменшою величиною гранично допустимої концентрації, наведеної у пункті 245.2 статті 245 Кодексу.
Таким чином, податкове зобов’язання з екологічного податку обчислюється як алгебраїчний добуток загального у звітному (податковому) періоді обсягу зворотних вод на величину „мінералізації”, та встановленої у пункті 245.2 статті 245 Кодексу ставки екологічного податку, встановленої для забруднюючих речовин відповідної групи.