Поняття «публічної інформації» Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI від 13.01.2011 року (далі-Закон) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, отримана або створена у процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
За цим визначенням, публічна інформація це:
- готовий продукт, отриманий або створений під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;
- заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
- інформація, яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
- інформація, що вже існує і не потребує у відповідь на запит створення нової.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона - заздалегідь готовий, зафіксований продукт, отриманий або створений суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Обмеження доступу до публічної інформації
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Критерії обмеження доступу до публічної інформації визначені ч.2 ст.6 Закону. Наприклад, обмеження доступу до інформації здійснюється при сукупності таких вимог:
- винятково в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
- розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
- шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес у її отриманні.
Щодо суспільного інтересу, то це поняття - оціночна категорія, хоча ч.2 ст.29 Закону України «Про інформацію» визначає, що предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка: свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. Таким чином факт суспільної значущості інформації може встановлюватися в кожному конкретному випадку, залежно від конкретних обставин справи, особою, уповноваженою на надання такої інформації. Трискладовий тест застосовується у першому і кожному наступному випадку розгляду питання про обмеження доступу до інформації, навіть якщо раніше відповідну інформацію вже було обмежено в доступі.
Конфіденційна інформація
Згідно з ч.2 ст.7 Закону розпорядники інформації, визначені ч.1 ст.13 Закону, що володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Інформація, яка не може бути обмежена в доступі.
За змістом ч.5 ст.6 Закону не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
Згідно з ч.6 ст.6 Закону не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, дату народження фізичних осіб, щодо яких зазначається інформація в декларації, місцезнаходження об'єктів, які наводяться в декларації (крім області, району, населеного пункту, де знаходиться об'єкт).
Такі самі вимоги містяться в ч.3 ст.5 Закону України «Про захист персональних даних».
У п.3.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 (справа №1-9/2012) Конституційний Суд України зазначив, що, вирішуючи питання про конфіденційність інформації про особу, яка обіймає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім'ї, Суд виходить з такого, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку окремо. Перебування особи на посаді, пов'язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб'єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб потребує оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.
Парламентська Асамблея Ради Європи у Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6). Згідно з законодавством України не належать до інформації з обмеженим доступом, зокрема: декларації про доходи осіб та членів їхніх сімей, які обіймають виборну посаду (чи претендують на неї) в органах влади або посаду державного службовця, службовця органу місцевого самоврядування першої або другої категорії; персональні дані фізичної особи, яка посідає виборну посаду (чи претендує на неї) у представницьких органах або посаду державного службовця першої категорії, за винятком інформації, яка відповідно до закону визначена такою, що належить до інформації з обмеженим доступом; відомості про незаконні дії органів державної влади й місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Окрім того, вимоги щодо прозорості такої інформації містяться у Законі України «Про запобігання корупції», а саме, відповідно до ч. 2 ст. 60 цього Закону не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом відомості про:
1) розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним і юридичним особам чи одержується від них особами, зазначеними в п.1 ч.1 ст.3 цього Закону, або державними органами, органами місцевого самоврядування;
2) розміри, види оплати праці, матеріальної допомоги та будь-яких інших виплат з бюджету особам, зазначеним у п. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону, а також одержані цими особами за правочинами, які підлягають обов'язковій державній реєстрації, подарунки, які регулюються цим Законом;
3) передачу в управління належним особам підприємств і корпоративних прав, що здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом;
4) конфлікт інтересів осіб, зазначених у п.п. 1,2 ч.1 ст.3 цього Закону, та заходи щодо його врегулювання. Визначення інформації, що містить персональні дані.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Ідентифікованою особа вважається, якщо її можна безпомилково виділити з-поміж інших. У п. 3.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 (справа № 1-9/2012) зазначено, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка обіймає посаду, пов'язану зі здійсненням Функцій держави або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.3 ст.10-1 Закону публічна інформація, що містить персональні дані фізичної особи, оприлюднюється та надається на запит у формі відкритих даних, якщо:
1) персональні дані знеособлені та захищені відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»;
2) фізичні особи (суб'єкти даних), персональні дані яких містяться в інформації у формі відкритих даних, надали свою згоду на поширення таких даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»;
3) надання чи оприлюднення такої інформації передбачено Законом;
4) обмеження доступу до такої інформації (віднесення її до інформації з обмеженим доступом) заборонено Законом.
Знеособлення персональних даних - вилучення відомостей, які дають змогу прямо чи опосередковано ідентифікувати особу.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» парламентський контроль за дотриманням права на доступ до публічної інформації здійснює Уповноважений Верховної Ради з прав людини. В разі запиту третіми особами інформації, що містить персональні дані фізичної особи, Уповноважений Верховної Ради з прав людини може надавати роз'яснення щодо правових підстав передачі персональних даних третім особам.

Визначення інформації зі статусом «для службового користування». Інформація з обмеженим доступом, у тому числі службова, яка знаходиться у володінні розпорядника, в розумінні Закону є публічною. Відповідно, запит на доступ до такої інформації має розглядатися згідно з вимогами Закону. Відповідно до ст.9 Закону службовою інформацією може бути така інформація, яка відповідає трискладовому тесту, що міститься в ч.2 ст.6 Закону (ухвала Вищого адміністративного суду України від 09.09.2015 у справі № К/800/9799/15).
Отже, щоб вирішити питання, чи можна надати інформації статус «для службового користування», необхідно:
А. Визначити, чи є ця інформація такою, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, зокрема доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійснення контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом ухвалення рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень. Важливо розуміти, що відповідність цьому пункту не є обов'язковою підставою для автоматичного віднесення інформації до службової. Тобто інформація, що міститься у будь-якій доповідній записці, не повинна автоматично набувати статусу «для службового користування». Це можливо, якщо застосування трискладового тесту засвідчило наявність підстав для обмеження.
Б. Встановити, чи належить відповідна інформація до такої, доступ до якої згідно з Законом не може бути обмежено (у т.ч. шляхом віднесення її до службової інформації).
До такої інформації, зокрема, належить:
1) інформація про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі копії відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (винятком вважаються випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину);
2) інформація про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок і механізм їх витрачання тощо), а також:
- нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформація про нормативно-правові засади діяльності;
- перелік і умови отримання послуг, що надаються, форми і зразки документів, правила їх заповнення; -порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності; - інформація про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник;
- перелік наборів даних, що оприлюднюються у формі відкритих даних;
- інформація про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації;
- плани проведення та порядок денний відкритих засідань;
- розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи;
- загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;
- звіти, в т.ч. щодо задоволення запитів на інформацію;
- інформація про діяльність суб'єктів владних повноважень, а саме про:
- їхнє місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв'язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти;
- прізвище, ім'я та по батькові, службові номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівників структурних і регіональних підрозділів, основні функції структурних і регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;
- розклад роботи та графік прийому громадян;
- вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;
- перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення;
- перелік і службові номери засобів зв'язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та їхні керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності;
- порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, їхніх дій чи бездіяльності;
- систему обліку, види інформації, якою володіє суб'єкт владних повноважень;
3) інша інформація, доступ до якої не може бути обмежено відповідно до закону.
В. Провести перевірку на відповідність обмеження доступу до інформації сукупності вимог трискладового тесту, визначеного у ч.2 ст.6 Закону.
Отже, слід дотримуватися вказаної послідовності кроків перед тим, як віднести певну інформацію до службової.
За таких умов наявність грифа «Для службового користування» не вважається достатньою підставою для відмови у задоволенні запиту.
Якщо надійшов запит на публічну інформацію з грифом «Для службового користування», необхідно:
А. Визначити, чи існують на день розгляду законні підстави для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше. Це означає, що відмова у наданні інформації буде обґрунтованою лише за умови наявності мотивованого висновку розпорядника інформації про те, що законні підстави для обмеження у доступі до запитуваної інформації, які існували раніше, продовжують існувати й на день надання запитувачу такої інформації (тобто кожного разу, відмовляючи у наданні такої інформації, необхідно застосовувати трискладовий тест).
Такий обґрунтований висновок має надавати розпорядник інформації у листі, у якому відмовляє у наданні інформації, яка запитується, через обмежений доступ до неї.
Б. Звернути увагу на те, що відповідно до ч.7 ст.6 Закону обмеженню у доступі підлягає інформація, а не документ.
Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої не обмежений.
Отже, розпорядник інформації не може відмовити у наданні інформації, мотивуючи відмову лише тим, що вона міститься в документах, які мають гриф «Для службового користування».
В. Перевірити, які саме відомості підлягають обмеженню (з урахуванням вимоги ч. 2 ст. 6 Закону), і надати доступ до тієї частини документа, яка в доступі не обмежується (вилучивши або заретушувавши частини документа з інформацією, яка обмежена в доступі). Важливо зазначити, що відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» (набрав чинності 19.04.2014) гриф «Для службового користування» чи інші грифи, що передбачають обмеження доступу до документа або інформації в ньому, надані до набрання чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації» (09.05.2011), окрім грифів секретності, втрачають чинність, а відповідні документи підлягають розкриттю та наданню на запит через один рік після набрання чинності цим Законом, якщо зазначені грифи не були переглянуті та підтверджені відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Інформація у формі відкритих даних
Відповідно до ст.10-1 Закону публічна інформація у формі відкритих даних- це публічна інформація у форматі, що дає можливість її автоматизованої обробки електронними засобами, вільного та безоплатного доступу до неї, а також її подальшого використання.
Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 835 від 21.10.2015.

Порядок надання інформації, яка міститься в загальнодоступних джерелах
Згідно з ч.1 ст.10-1 розпорядники інформації зобов'язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит.
При запиті інформації, наявної на офіційному веб-сайті чи інших загальнодоступних джерелах, така інформація має бути надана у відповідь на запит. Це пояснюється тим, що в деяких випадках запитувач потребує офіційного підтвердження достовірності певної інформації (наприклад, для суду) або в нього немає доступу до Інтернету, або він не має навичок роботи в мережі Інтернет, тощо.
Закон містить вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту (ч.1 ст.22 Закону), що не включає наявність запитуваної інформації в загальнодоступних джерелах.

Надання інформації за документами, строк зберігання яких сплинув
Документи з часу створення (надходження) і до передачі до архівної установи зберігаються за місцем їх формування. Строки зберігання документів органів державної влади визначені Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12.04.2012 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України за № 571/20884 17.04.2012.
Перелік є нормативно-правовим актом, призначеним для використання всіма організаціями при визначенні строків зберігання документів, відборі на постійне або тривале (понад 10 років) зберігання, або для знищення.
Згідно з п.263 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України за № 1242 від 30.11.2011, за результатами експертизи цінності документів в установі складається акт про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду. Отже, якщо строк зберігання документа закінчився, проте його не було знищено в установленому чинним законодавством України порядку, цей документ має надаватися за запитом відповідно до Закону.
Відмінність понять «запит» і «звернення».
Слід розрізняти відмінність між поняттями «запит» і «звернення» (див. Таблицю).
У ч.2 ст.34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово чи в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до ст.40 Конституції України будь-хто має право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Таким чином, право на інформацію та право на звернення є окремими конституційними правами, які мають різну юридичну природу. Зокрема цим пояснюється те, що порядок реалізації цих прав регулюють різні закони України - «Про доступ до публічної інформації» і «Про звернення громадян». Закон визначає запит як прохання до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні, - ст. 19 Закону. Цією ж статтею встановлено, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації з запитом на інформацію, незалежно від того, чи стосується така інформація його особисто, без пояснення причин запиту. Порівняння класифікаційних ознак «звернення» та «запиту» Класифікаційні ознаки Звернення Інформаційний запит Правові підстави Закон України «Про звернення громадян» Закон України «Про доступ до публічної інформації» Предмет Звернення з зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються статутної діяльності, зокрема, органів державної влади, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів, і скаргою про їх порушення Доступ до публічної інформації, якою володіє або повинен володіти її розпорядник Зміст Пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги Запит на інформацію (прохання) Мета Одержання роз'яснення, що потребує вчинення додаткових дій Одержання попередньо створеної чи одержаної інформації Статус особи запитувача, заявника Суб'єкт, який інформує Суб'єкт, якого інформують Закон України «Про звернення громадян» передбачає різні форми звернень: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, які можуть містити різні за змістом вимоги, прохання чи пропозиції щодо реалізації соціально-економічних, політичних, особистих прав та інтересів громадян, фактів їх порушення тощо. Оскільки правові відносини стосовно звернень громадян і запитів на інформацію регулюють різні закони, то й процедурам їх розгляду властиві певні відмінності, зокрема по строках надання відповіді. Строк розгляду звернень громадян визначений ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» і становить не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, що не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Строк розгляду запитів на інформацію встановлений ст.20 Закону і становить не більше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. Суть запиту зводиться до прохання надати вже наявну інформацію (документи) і не потребує створення у відповідь на запит нової інформації, якою володіє розпорядник. Інші вимоги або прохання необхідно розглядати відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Унаслідок їх розгляду при наданні відповіді на звернення може створюватися нова інформація. Плата за надання інформації Відповідно до ст.21 Закону інформація на запит надається безкоштовно, але якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш ніж 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Граничні норми витрат на копіювання та друк документів, що надаються за запитом на інформацію, затверджені постановою Кабінету Міністрів України за № 740 від 13.07.2011. Розмір фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитами на інформацію в Пенсійному фонді України, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 15.08.2011, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України за № 1150/19888 від 06.10.2011 (зі змінами). Строк розгляду запитів на інформацію Строк розгляду запитів на доступ до публічної інформацію врегульований ст.20 Закону. Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.06.2014у справі №К/9991/59325/12 та від 27.01.2015 у справі № К/800/45013/14). Інформація на запит має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту, у разі якщо запит на інформацію стосується: - інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи; - щодо стану довкілля; - якості харчових продуктів і предметів побуту; - аварій; - катастроф; - небезпечних природних явищ; - інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статися і загрожувати безпеці громадян. Строк розгляду запиту може бути подовжений до 20 робочих днів, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку даних серед значної кількості відомостей. Про подовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача у письмовій формі, обґрунтувавши строк подовження, не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. Відмова в задоволенні запиту на інформацію Згідно зі ст.22 Закону розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний за його компетенцією, передбаченою законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит. Як випливає з конструкції «не володіє і не зобов'язаний володіти», для відмови за цим пунктом необхідна одночасна наявність двох умов: а) фактична відсутність запитуваної інформації у розпорядника; б) відсутність юридичного обов'язку розпорядника володіти відповідною інформацією. У разі відсутності одного з цих елементів відмова в задоволенні запиту буде неправомірною (ухвала Вищого адміністративного суду України від 12.08.2015 у справі К/800/8069/15); 2) інформація, яку запитують, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч.2 ст.6 Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені у ст.21 Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримані вимоги до запиту на інформацію, передбачені у ч.5 ст.19 Закону. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі, у якій обов'язково мають бути зазначені вмотивована підстава відмови (з посиланням на конкретний пункт ч.1 ст.22 Закону) та порядок її оскарження. Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації Однією з гарантій дотримання права на інформацію є встановлення відповідальності за порушення законодавства про доступ до публічної інформації. Законодавець встановлює право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації. Наприклад, відповідно до ст.23 Закону запитувачі публічної інформації можуть оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до ст.15 Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників і нформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Згідно зі ст. 24 Закону відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: - ненадання відповіді на запит; - ненадання інформації на запит; - безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; - неоприлюднення інформації відповідно до ст. 15 цього Закону; - надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; - несвоєчасне надання інформації; - необгрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; - нездійснення реєстрації документів; - навмисне приховування або знищення інформації чи документів. Водночас, за порушення інформаційного законодавства у Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) передбачена адміністративна відповідальність. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 212-3 КУпАП, неоприлюднення інформації, обов'язкове оприлюднення якої передбачено, зокрема, Законом, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ч. 2 ст. 212-3 КУпАП порушення Закону, а саме: необгрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з ч. 8 ст. 212-3 КУпАП повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами першою - сьомою вказаної статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню,-тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до тридцяти годин. (За матеріалами журналу “Вісник Пенсійного фонду України”) Удуденко Н.В. – головний спеціаліст сектору персоналу та організаційно -інформаційної роботи Білгород - Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області