Амброзія полинолиста, Сорго алепське, повитиця

Шкодочинність Амброзії полинолистої (Ambrosia artemisiifolia L), повитиць (Cuscuta sp.) та сорго алепського (Sorghum halepense L) в районах масового поширення винятково велика. Вона складається зі зниження врожайності сільськогосподарських культур, погіршення якості кормів, зниження продуктивності пасовищ і негативного впливу на здоров’я людей та тварин. Амброзія та сорго алепське розвивають потужну надземну масу й кореневу систему та споживають з ґрунту дуже велику кількість поживних речовин. Одна рослина амброзії утворює 80- 100 тисяч насінин. Насіння зберігає схожість у грунті до 40 років. У період цвітіння пилок амброзії викликає у людей захворювання - амброзійний поліноз. Пилок амброзії, потрапляючи у ніс, бронхи викликає сльозотечу, порушує зір, підвищує температуру тіла, починається різке запалення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, що призводить до приступів бронхіальної астми. Рослина сорго отруйна, молоді пагони містять отруйні ціаністі сполуки, які можуть викликати отруєння і навіть падіж худоби. Повитиці є переносниками збудників ряду вірусних захворювань рослин.

Ці небезпечні карантинні бур’яни засмічують всі польові культури, городи, сади, виноградники, луки, пасовища, полезахисні лісосмуги, а також зустрічаються на узбіччях доріг, залізничних насипах, пустирі тощо.

Для своєчасного виявлення вогнищ бур’яну необхідно систематично проводити обстеження земельних угідь. Вирішальне значення для очищення полів мають агротехнічні методи боротьби: правильне чергування культур у сівозміні, обробка ґрунту, догляд за посівами,спрямований на зниження запасів насіння бур’яну в ґрунті й запобігання повторного засмічення як ґрунту, так і врожаю сільськогосподарських культур. Значного ефекту у боротьбі з карантинними видами бур’янів можна досягти при застосуванні гербіцидів. При виявленні – негайно знищувати рослини разом з коренем, не допускаючи цвітіння та утворення насіння, та повідомляти державного інспектора з карантину рослин.

Боротьба із злісними карантинними бур’янами – важливе завдання всіх землекористувачів та посадових осіб.

Ценхрус якірцевий (малоквітковий)

Ценхрус якірцевий (малоквітковий) засмічує майже всі польові культури, особливо просапні, а також сади, виног- радники, пасовища, росте на узбіччях доріг тощо. Колючі плоди ценхруса легко чіпляються до гуми, тканин та інших м'яких матеріалів, вовни і шкіри тва­рин, що збільшує імовірність розпов­сюдження бур’яну.

Ценхрус — однорічна трав'яниста рослина висотою від 20 до 120 см. Су­цвіття — переривчаста китиця із 8—20 колосків, вкритих гострими шипами. Плоди — зернівка, в одному колоску їх звичайно дві, рідше одна чи три. Зернівка ценхруса якірцевого (малоквіткового) світло-коричнева, плоска, овальна, довжи­ною 2,1—3,5 см, шириною 1,8—2,3 мм, товщиною 1 — 1,4 мм. Проростає всередині колоска. Сходи ценхруса з’являються наприкінці квітня – на початку червня. Цвіте в червні – вересні. Насіння достигає в серпні – вересні. Одна рослина може дати 3 тис. насіння.

Ценхрус не тільки знижує врожай­ність культур, але й завдає шкоди тва­ринництву. Колючі колоски, потрап­ляючи з кормом в ротову порожнину тварин, спричиняють пухлини та ви­разки, псують якість вовни овець. Крім того, колючки неприємні і для людини.

При виявленні невеликого ізольова­ного вогнища ценхруса вдається руч­ного прополювання і спалювання рос­лин бур'яну, чи обробки гербіцидами. Обробку проводять по вегетуючих рослинах бур'яну в фазі кущіння. Скошування малоефективне, ос­кільки можливе відростання нових пагонів бур’яну від вузла кущіння.

Якщо ценхрус якірцевий (малоквітковий) вияв­лено на значній площі в посівах куль­тур, то крім загальних карантинних, здійснюють комплекс агротехнічних і хімічних заходів. Сильно засмічені площі слід відвести під пар і провести на них 3—4 культивації протягом вегетації, чи поєднувати обробки гербіцидами з культивацією.

Державний фітосанітарний інспектор Прищепа О.В.