Голокост… Близько 6 мільйонів згублених людських життів. Їх провина була лише в тому, що вони мали іншу національну приналежність. Про таке важко забути…

У 2005 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію № 60/7 «Пам'ять про Голокост», що проголосила 27 січня Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту. Дата була обрана не випадково – саме цього дня було звільнено концентраційний табір «Аушвіц», він же «Освенцим».

Символом знищення не тільки українських, а й усіх євреїв стала трагедія Бабиного Яру, що сталася 30 вересня 1941 року, через десять днів після захоплення Києва нацистськими окупантами.

До дня пам’яті жертв Голокосту та 80-річчя трагедії Бабиного Яру Білгород-Дністровський краєзнавчий музей розпочинає цикл заходів та публікацій «Жива пам'ять історії єврейського народу» за матеріалами з фондової колекції. Адже свої «Бабині Яри» були, практично, в кожній з окупованих нацистами областей України. За останніми даними, тільки на території України в роки Другої світової війни були знищені півтора мільйона євреїв.

Не оминула ця трагедія і наш край, який був окупований німецько-румунськими властями 26 липня 1941 року. Вже на початку серпня 1941 почалися масові розстріли мирних жителів міста Аккерман.

У фондах міського краєзнавчого музею зберігаються спогади свідків, акти, хронологічні довідки, щодо встановлення і розслідування масового розстрілу громадян на території міста Білгорода-Дністровського Ізмаїльської області УРСР. Історичні факти свідчать, що особливо страшна ненависть румунських і німецьких господарів була до євреїв. Людей, які нічого не підозрювали, офіційно навіть не арештовували, а просто збирали під виглядом відправки на нові місця проживання і розстрілювали. Так, близько 600 осіб було розстріляно в кам'яному кар'єрі, розташованому поруч з морським портом.

Зі спогадів свідка тих подій – Ількевич Антона Дмитровича, сторожа вірменського кладовища: «Мне известно о расстрелах еврейского населения следующее: в августе месяце 1941 года ко мне приехал на квартиру капитан Окишор, в тот момент он работал начальником гарнизона города Аккермана и предложил со всей семьёй уйти из квартиры на два дня (я жил на кладбище). На другой день в 4 часа дня к моей квартире подошла грузовая машина, и во двор зашёл Окишор, выгнал меня из квартиры на улицу. В это время весь двор был оцеплен охраной. Машина была загружена еврейским населением. В течение 4-х дней подвозили на кладбище 8-10 машин. Расстрел производили из автоматов 4 дня, начиная с 4-х часов дня. Мне были слышны пулемётные очереди и крики женщин».

Моторошні фрагменти свідчень й інших очевидців не менш приголомшують …

Прохоров Григорій Опанасович, який проживав по вулиці Вільна, 17: «Вместе со мной, около 20 человек, жителей улицы Вольная, Пискунов, Игнатенко, Ница и других, нас заставили силой оружия зарывать трупы расстрелянных советских граждан румынскими оккупантами…»

Райнов Іван Федорович: «вслед за уничтожением еврейского населения, начались расстрелы русских, украинцев и других национальностей...».

Затхей Борис Прокопович, який проживав по вулиці Привокзальна, №26: «…немецко-румынские оккупанты расстреляли и замучили более 3 500 человек, жителей г. Белгорода-Днестровского и захоронили в местах, так называемых «Кринички», в скалах каменоломни, вблизи крепости, около бойни, в районе армянского кладбища и других местах…».

Наразі, наведені матеріали тільки з одного Акту №1 розслідування трагічних подій 1941 року, які свідчать про дуже болючий й шокуючий період Голокосту. Продовження читайте в наступних публікаціях музею, адже, не дивлячись на строки давності - забувати, або ж замовчувати подібні злочини сучасне суспільство не має права.