Всесвітній день поезії був проголошений під час Генеральної конференції ЮНЕСКО в 1999 році. Вперше цей день був відзначений 21 березня 2000 року в Парижі. Його метою є привернення уваги суспільства до поетичної спадщини та необхідності її використання у виховній та просвітницькій діяльності. Генеральний директор ЮНЕСКО Коїтіро Мацуура, звертаючись до міжнародної громадськості з нагоди Всесвітнього дня поезії, зазначив: «Поезія допомагає нам жити разом. Вона необхідна для встановлення діалогу між культурами та для гармонійної взаємодії між різними суспільствами. Заохочення поетичної творчості, її поширення та перекладу – це ще один із чинників сприяння культурному розмаїттю, життєво важливе джерело натхнення, відроджуване живою єдністю поета в багатогранних проявах його творчості».

Щороку в бібліотеках міста Білгорода-Дністровського проводиться цикл культурно-просвітницьких заходів з нагоди Всесвітнього дня поезії. Спеціально для шанувальників поетичного слова оформлені тематичні книжкові колажі: «Мелодія душі» - в центральній міській бібліотеці ім. М. Горького, «Поетичні голоси рідного краю» - в бібліотеці ім. М. Кропивницького, «Поезія, ти сила чарівна» в бібліотеці ім. О. Пушкіна. Зокрема тут можна знайти як збірки відомих українських поетів так і творчі роботи місцевих поетів-аматорів, а також познайомитися з поетичними шедеврами Шекспіра, Байрона, Гейне, Гете, Аполлінера.

На базі бібліотеки аграрного коледжу завідуюча бібліотекою ім. Л. Українки Світлана Влезько та бібліотекар Ірина Бочаловська провели літературно-музичну композицію для студентів «Весняний розмай». Під час заходу молодь мала можливість насолодитися поетичними перлинами світової та української поезії. А в бібліотеці ім. Лесі Українки пройшов поетичний альманах «Поезія - це дотик до душі».

Всеосяжна мова поезії була й залишається найважливішою частиною сучасного мистецтва, адже слово, надиктоване серцем, торкається найглибших людських почуттів. Адже покликання поета - не тлумачити, не з’ясовувати, а передавати в слові своє відчуття часу, його ритм, та його аромат, так само, як не взаємообумовленість того, що ми звемо минулим, торішнім і майбутнім.

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія – це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.