Картопля в Україні — це незамінний продукт харчування. Недаремно в народі її називають «другим хлібом». Вуглеводи картоплі є істинним джерелом енергії для людського організму. Бульби вміщують суху речовину, крохмаль, вітамін С, калій та інші важливі елементи.

При великих витратах праці і матеріальних ресурсів її врожайність залежить від ґрунтово-кліматичних умов. Картоплю вирощують в різних зонах України: на піщаних і суглинкових ґрунтах, чорноземах — від Полісся до Степу. Рослина картоплі характеризується високою пластичністю, проте нормальний ріст і розвиток проходить при забезпеченні у відповідних кількостях світлом, теплом, повітрям, водою і елементами живлення. Всі сорти мають генетичний потенціал якості. Як цей показник буде використовуватись у кожному конкретному випадку у виробничих умовах, залежить не лише від технології вирощування картоплі, але й від погодних умов вегетаційного періоду. Водночас вплив метеорологічних чинників не можна розглядати окремо від ґрунтових умов, внесення добрив, біо¬логічних особливостей сорту.

Під час зимового зберігання картоплю перебирати потрібно, так як в ній можуть виникнути різні інфекційні хвороби. Перебираючи картоплю, треба виймати з сховища не тільки гнилі бульби, але і всі ті, що стикаються з ними. Якщо на поверхні лежать тільки здорові бульби, але від контейнера виходить неприємний запах, і в приміщенні з'явилися дрібні мушки — дрозофіли, це теж ознаки враження інфекційними хворобамиі. Таку картоплю необхідно перебрати всю, видаляючи хворі і заражені бульби.

Фузаріоз (суха гниль) розвивається на травмованих бульбах у вигляді концентричних плям (кругів), вкритих опуклими подушечками спороношення гриба сіро-білого, жовтого або рожевого забарвлення. М’якоть під плямами пухка, суха, має бурий колір. Уражена тканина чорніє, повністю руйнується і перетворюється на «мумію».

Бульби, що уражені фузаріозом, схильні до розвитку мокрої бактеріальної гнилі.

Мокра бактеріальна гниль уражує шкірку бульби, вона набуває коричневого кольору, тканина розм’якшується і перетворюється на слизувату масу з неприємним запахом, згодом бульба повністю згниває.

Кільцева гниль картоплі. Часто хвороба має прихований характер. Хворі бульби за слабкого ураження зовні не відрізняються від здорових, але на розрізі по судинному кільцю в них помітне пожовтіння і розм’якшення тканини. Судинне кільце уражених бульб має жовтувате, жовте і кремове забарвлення. Під час натискування виділяється жовта слизова маса. Сильне зараження бульб призводить до повного руйнування їх судинної системи.

В умовах підвищеної вологості бульби, уражені збудником кільцевої гнилі, згнивають, утворюючи осередки гниття, які можуть поширюватися на весь бурт. Посадка такими бульбами спричиняє появу карликових рослин з укороченими міжвузлями і дрібними листками. Рослини гинуть від закупорювання судин бактеріями до моменту цвітіння або дають кілька дрібних бульб.

Ризоктоніоз або чорна парша — дуже поширена хвороба картоплі у всіх ґрунтово-кліматичних зонах нашої країни.

Нараховується декілька форм прояву ризоктоніозу. Захворювання проявляється у вигляді чорної парші, заглибленої плямистості та сітчастого некрозу бульб, загнивання вічок та паростків, відмирання столонів та коренів, а також у вигляді сухої гнилизни підземної частини стебла у вигляді коричневих виразок різної величини та «білої ніжки» стебел.

Тверді чорні блискучі випуклі склероції на бульбах за зовнішнім виглядом нагадують невеличкі шматочки чорнозему, що прилипли до її поверхні, у зв’язку з чим хвороба дістала назву «чорна парша». Склероції нещільно з’єднанні з поверхнею бульби, вони легко зшкрібаються без пошкодження перидерми бульби, але не відмиваються водою. У цій формі ризоктоніоз майже не завдає шкоди бульбі (склероції знаходяться на поверхні, не викликаючи пошкоджень на бульбі).

Збудник хвороби може заражати паростки картоплі під час зберігання при проростанні склероціїв, але в більшості випадків бульби заражаються у період від садіння до появи сходів. І чим цей період триваліший, тим більшої шкоди завдає ризоктоніоз. Під час зберігання на бульбах, уражених ризоктоніозом, інколи розвивається гниль, у результаті чого вони можуть повністю згнити. Зниження врожаю картоплі від ризоктоніозу варіює за роками і сортами, досягаючи 40% і більше, а за зниження якості можливі й подальші втрати, які досягають 60%. Слід зазначити, що всі ранньостиглі сорти уражуються хворобою сильніше, ніж пізньостиглі.

Бугорчаста парша поширена в північних областях України. Під час зберігання бульб у сховищах вона, на відміну від інших видів, залишається непомітною, хоч первинне ураження відбувається ще в полі на початку періоду їх утворення. Проявляється лише через 4–5 місяців після закладання бульб картоплі на зберігання і до весни сильно прогресує. На шкірці уражених бульб з’являються бурі та чорні плоскі й опуклі пустули різних розмірів, вдавлені плями неправильної та округлої форми, округлі темні бугорки діаметром 3–4 мм. Навколо кожного бугорка є невелика вдавленість. Розміщуються бугорки на бульбах поодиноко або зливаються по 35 штук в одну. У разі одночасного розвитку бугорчатої та сріблястої парші поверхня бульби темніє, робиться нерівною і лущиться.

Срібляста парша поширена в північно-східних областях України. Інфіковані бульби під час зберігання, особливо за підвищеної температури, легко уражуються вторинною патогенною інфекцією. За сприятливих умов у сховищах продовжується розвиток хвороби, що призводить до значних втрат і погіршення якості цієї продукції. У разі сильного ураження бульби втрачають свої насіннєві якості, знижується енергія проростання вічок або їх повне відмирання, зменшується число пагонів, утворюються слабкі і ниткоподібні паростки. Це призводить до зрідженості і нерівномірності росту і розвитку рослин. Недобір урожаю картоплі від сріблястою парші може сягати 25% і більше.

Порошиста парша. Шкідливість хвороби виявляється у зниженні товарних якостей бульб. Вони загнивають під час зберігання, тому що в місцях виразок не утворюється пробковий шар, а це спричиняє заселення й розвиток грибів і бактерій, які зумовлюють гнилі. Оскільки виразки утворюються здебільшого у вічках, то уражені бульби й мають понижену схожість.

Останнім часом збільшилася шкодочинність стеблової нематоди. Хвороба набула широкого поширення, що різко знижує якість насіннєвої і продовольчої картоплі. З проникненням нематод у бульби шкірка на них знебарвлюється, а потім стає свинцево-сірого кольору, легко відділяється від м’якоті і тріскається. Нематоди знаходяться на межі здорової та ураженої частини бульби. Шкідливість стеблової нематоди проявляється зниженням насіннєвих і товарних якостей бульб. Крім того, вона є першопричиною загнивання картоплі при зберіганні.

Фітофтороз — найнебезпечніша хвороба, яка вражає картоплю. Втрати врожаю сягають 50–70%. У нашій країні захворювання на фітофтороз поширене повсюдно. Зокрема, західні її регіони належать до зони підвищеної шкодочинності фіто¬фторозу, де щороку спостерігають масовий розвиток цієї хвороби. Це призводить до значних втрат врожаю картоплі. Втрати врожаю картоплі від фітофторозу в одній і тій самій кліматичній зоні неоднакові й залежать від багатьох факторів, в тому числі від часу появи хвороби й інтенсивності її розвитку. Більш ранній вияв захворювання сприяє більшим втратам врожаю. Фітофторозом уражуються усі сорти картоплі, і жоден із них не володіє повною стійкістю до всіх рас гриба. На бульбах хвороба проявляється у вигляді твердих, темно-бурих плям. Уражені бульби згодом загнивають. На ураженій фітофторозом бульбі видно іржу, гниль м’якоті, яка поширена у вигляді язичків всередину бульби, поверхня у неї вдавлена, плямиста.

Державний фітосанітарний інспектор О.В. Прищепа