В перших числах січня в бібліотеках міста відзначили ювілейні дати, пов’язані з іменами великих українських поетів – Володимира Миколайовича Сосюри та Василя Семеновича Стуса.

В бібліотеці для дітей та юнацтва ім. В. Катаєва оформлено буклет «Два поета, дві долі». В центральній міській бібліотеці ім. М. Горького 120-річчю з дня народження Володимира Миколайовича Сосюри присвячено виставку-портрет «Голос ніжності і правди», а в бібліотеці ім. Л. Українки – поетичний альманах «Такий я ніжний, такий тривожний…».

До 80-ої річниці від дня народження Василя Семеновича Стуса спеціалістами бібліотеки ім. Л. Українки підготовлено літературний портрет та радіо запис «За мною стояла Україна». В бібліотеці ім. М. Кропивницького відбулися голосні читання «Звертаюсь до народу мого».

Життя і творчість Василя Стуса, одного з найвизначніших поетів ХХ століття, схоже на спалах - короткий і яскравий. Мистецька спадщина поета оригінальна, потужна, самобутня. 

Народився В. Стус напередодні величного Різдва, коли небо і земля, усі сили долучаються до творення добра, коли душа наповнюється світлими почуттями, в очікуванні справжнього дива. Народні звичаї увійшли у плоть і кров Василя Стуса, а разом із ними і пошана до землі, минулого, до України. 

Дитинство та юність майбутнього поета пройшли на Донбасі. Освіту здобув на філологічному факультеті Донецького педінституту й в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР у Києві. Учителював, працював журналістом. За обвинуваченням у проведенні антирадянської агітації у своїх віршах і літературознавчих статтях був заарештований. Вирок: п'ять років таборів суворого режиму й три роки заслання. Це сталося у 1972 р. В 1980 В. Стуса заарештовують вдруге. Між звільненням і другим арештом минуло 8 місяців. Відбуваючи покарання, поет був висунутий на здобуття Нобелівської премії, проте, так і не дочекавшись її, помер у карцері суворого режиму.

Та навіть у найтяжчі хвилини життя він твердо вірив, що вернеться до народу своїм словом, що край його почує. Митець приходить до нас разом зі своїми творами щоразу, як ми цього бажаємо. Бо саме в поезії він виразив себе найповніше і найсокровенніше.

Найніжнішим ліриком, українським соловейком називають Володимира Сосюру, чиє поетичне слово народжувалося з любові і з любов'ю промовляє до всього сущого на землі. Ліричні вірші, поеми, автобіографічна проза - це безмежний світ поета, це історія, пережита в любові й ненависті, радості й журбі, пережита гостро, до сліз, до знемоги.

В. Сосюра народився 6 січня 1898 р. на станції Дебальцеве Донецької обл. Дитинство поета минає на Донбасі. Родина Сосюр оселяється в старій хворостянці над берегом річки Донець, в єдиній кімнаті якої туляться восьмеро дітей і батьки. З одинадцяти років хлопець іде працювати - спершу до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурається випадкового заробітку. Після смерті батька (1915 р.) йде працювати на шахту, навчається в школі. 1916-1917 рр. В. Сосюра пише поезії, які вперше публікуються в місцевих газетах.

Володимир Сосюра брав участь в Українській революції, спершу в армії УНР, пізніше в Червоній армії. Належав до літературних організацій «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП. У 1948 Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою - Сталінською премією. А в 1951 він зазнав обвинувачення у «буржуазному націоналізмі» за патріотичну поезію «Любіть Україну». 8 січня 1965 р. поета не стало, але старість і хвилини не мали над ним влади.