Світлана Байло, начальник відділу культури Білгород-Дністровської міської ради
Напередодні Різдва та Новорічних свят пропоную невелике дослідження з приводу виникнення основних традицій, якими супроводжуються ці свята, і про походження яких ми дуже часто не замислюємося...
Наші предки жили у гармонії із природою і були частиною цієї природи. В минулому, коли люди жили в безпосередньому контакті із природою, зміна пір року і місячний цикл Місяця здійснювали величезний вплив на релігійні церемонії. Народні свята були своєрідними календарними сторінками річного циклу, який базувався залежно від сонцевороту та сонячної сили. В Україні побутова релігія народу являла і являє собою складну суміш християнських ідей з язичницькими віруваннями та уявленнями.
У наш час грудень завершує календарний рік. На кінець місяця, тобто 22 числа, припадає і зимове сонцестояння, за яким визначають астрономічний початок зими. Наші пращури пов’язували з ним «народження сонця», або ж «родини сонця». Саме в цей день настає найдовша ніч. У давніх народів саме народження нового сонця у день зимового сонцестояння свідчить про початок нового року, перемоги світла над темрявою та поступовим пробудженням природи. За однією з легенд, у цю ніч богиня Коляда у вигляді кози ховається у печері від Чорнобога і народжує сина – нове сонце (печера символізує жіноче лоно, до того ж Ісус Христос теж народився у печері-стайні).
День зимового сонцестояння святкували із шаленим розмахом у Стародавньому Римі. На період із 17 по 24 грудня припадав фестиваль «Сатурналіїв», це був період буйних веселощів. Тому церкві зручно було назвати один день із цього проміжку часу Різдвом Христовим, саме із метою протистояння язичницьким традиціям зимового фестивалю. Лише у 354 році нашої ери римський єпископ Ліберій підписав указ про святкування Різдва 25 грудня. Він явно керувався бажанням перетворити язичницький фестиваль у християнське свято. Як пише дослідник Валерій Войтович, протидіяти давньому звичаю, християнський Рим на місце Сонце-бога поставив Сонце-Богочоловіка.
Повернемося до України. Маючи ряд специфічних рис, три головні зимових свята мали чимало спільного, оскільки обрядовість кожного із них повинна була виконувати схожі функції: захищати людей від впливу злих сил, особливо небезпечних у цей період, забезпечити добробут і щастя сім’ї в наступному році, визначити перспективи на майбутнє.
У Різдві як одному із найбільших українських свят збереглося чимало язичницьких рис. На Різдво – це ряджені, колядки, ворожіння про погоду на рік, про майбутній врожай, людські долі. Різдво в українців сповнене купою обрядів та ритуалів. Приміром, в основі колядок та щедрівок (які виконувалися у Новоріччя) лежали давні магічні уявлення про те, що побажання, висловлені у цей період, мали стати реальністю. За своїм походженням колядування є позацерковним звичаєм, що існував задовго до прийняття християнства. Але часом давні аграрно-новорічні обходи, що несли в собі ідею родючості, були частково християнізовані. Так утворились дві генетично відмінні форми колядування: світська та церковна. Як вважає етнограф Василь Скуратівський у книзі «Місяцелік», християнство змушене було піти на певні поступки - колядки і щедрівки пов’язали із Різдвом Христовим.
Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свято Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення, ці дні не відігравали важливої ролі у релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітні церковні мотиви.
Широко популярною в Україні була драматизована обрядова гра з участю масок – «Коза», що мала свій характерний ритуальний сценарій, пісенний і музичний репертуар. Назва її походить від головного діючого персонажа – парубка, перевдягнутого козою. Центральним у ритуальному дійстві був танець кози під супровідну мелодію, її «вмирання» й «воскресіння», що символізували кругообіг часу. Обряд «Маланка», як і «Коза», бере свій початок від давніх аграрно-магічних звичаїв. Виразний аграрно-магічний зміст мав новорічний обряд засівання, посипання, відомий у всіх східних слов’ян. Широко побутував звичай першої ноги – бажано було, щоб першим гостем на Новий рік (полазником) була людина добра і щаслива.
Водохреще є третім зимовим великим святом. Як пишуть дослідники, у давнину це було велике свято води богині Дани, що прискорює прихід весни. Цікаво, що кельти називали себе народом богині Дани, до того ж у стародавні часи кельти жили і на Заході нинішньої України. Нині Водохреще – одне із найбільших християнських свят, яке завершує святочну обрядовость. У цей період сонце перемагає морок і темряву, освячує своїм життєдайним світлом річки, озера, джерельні струмки і криниці. У давнину було прийнято з нагоди великих свят кидати людей у воду, приносячи цим самим жертву на багатий урожай.
Нині Новий рік неможливо уявити без традиційних атрибутів: Снігуроньки, Діда Мороза та ялинки.
Зима була для давніх людей періодом смерті, голоду та холоду. Древніх богів потрібно було задобрювати. Як вважають дослідники, в містеріях друїдів був присутній жрець і приносив жертву богам. В жертву приносилася невинна дівчина, яку прив’язували на морозі до дерева, де вона і замерзала. Якщо жертва не виживала, то це свідчило про те, що богам не до вподоби така жертва і до дерева прив’язувалася інша юнка. Так і з’явилася відома нам усім Снігуронька. В українському фольклорі про її появу свідчить казка, у якій бездітні дід та баба зліпили із снігу Снігуроньку.
Дід Мороз – це не позитивний персонаж. Насправді, це уособлення бога Смерті, який приходить взимку. Зі свого великого мішка він не дістає подарунки, а навпаки, ховає туди людей. Із Новим роком і Дідом Морозом пов’язаний і Сатурн, вірніше, його символ – коса - символ жнив, підведення підсумку, кінця одного періоду і початку наступного. Жнець підкошує людей у період голодного і холодного періоду року, який виявлявся смертельним у випадку дефіциту врожаю. Цікаво, що у фінів Дід Мороз до цих часів називається «Йоулупукки», що означає «Козел Йоля-сонцестояння».
Наступний компонент святкового дійства – ялинка. До найдавніших архетипів, які простежуються із часів палеоліту, відноситься структурування світу у вигляді Світового дерева. Звідси походить культ пошанування дерев, який можна знайти в найрізноманітніших людських культурах. Наприклад, ялинка у ранніх кельтів (і не лише у них) поважалася за дерево, яке має магічне значення, тим паче, що це дерево було ще й вічнозеленим. Саме в такого дерева (або його мешканців) слід було просити допомоги і добра у наступному році. «Підлизуватися» до богів в давнину вміли лише одним способом – через принесення жертв. Спочатку це, звісно, були людські жертвоприношення. Пізніше вони трансформувалися у жертвоприношення тварин. Так, нутрощі тварин розвішували на гілочках ялинки, а власне дерево вимазувалося кров’ю. Такими і були перші ялинкові «прикраси», прототипи нинішніх ялинкових гірлянд. Із розвитком суспільства зазнали змін і жертвоприношення – приносити у дар богам почали хліб та фрукти, наприклад, яблука. На ялинці з’явилися і елементи уявлення давніх людей про свят – сонце, місяць, зірки, хатинки, тварини, які жили поруч із людьми, колоски пшениці, що натякали на прохання до богів мати хороший врожай тощо. Із плином часу святкування і свята переходили із природи у будинки. Разом із цим – і ялинка. Вона завжди залишалася живою. Зрізувати її почали значно пізніше. Першим для своїх дітей ялинку прикрасив Мартін Лютер, і від цього цей звичай поширився в християнському світі.
Мало хто нині знає, що традиційною українською символікою на Новий рік є дідух, а не ялинка. Виготовляли його найчастіше із першого зажинкового снопа. На сьогодні обряди, пов’язані із дідухом, на жаль, майже втрачені.
В українському народі святкування різдвяних свят здавна оздоблене різноманітними народними звичаями і традиціями, в тому числі й тими, які сягають корінням прадавніх, ще дохристиянських часів. Разом із тим, окремі із них не тільки не засуджуються Церквою, але навіть увійшли до богослужбової практики. Мова йде про звичай колядувати, адже колядки лунають і в храмах.
Стосовно народних звичаїв, як, наприклад, 12 різдвяних страв, куті, а також новорічних віншувань, то Православна Церква їх не засуджує і цілком приймає. «Зокрема 12 страв символізують 12 апостолів, а під час новорічних щедрівок бажають гарного врожаю. Але ж зрозуміло, що це Господь дає землі ту силу родити і посилає врожай… А в окремих храмах навіть є звичай, коли священик посипає прихожан пшеницею, кажучи – «сію вію, посіває, Слово Боже у вас засіваю…».
А чи буде ялинка, кутя та різноманітність страв на різдвяному столі, залежить сьогодні від звичаїв, які панують в тій чи іншій сім’ї та її фінансових можливостей...
На жаль, з плином часу ми втратили багато добрих традицій, притаманних нашому етносу. Повернутися до традицій запрошує Білгород-Дністровський Центр культури та дозвілля, де 13 січня 2013 року о 13:00 відбудеться велике свято «Від Різдва до Маланки». Запрошуємо всі покоління білгород-дністровців на родинне свято! Ми допоможемо вам і вашим дітям пізнати та зберегти кращі українські різдвяні та новорічні традиції!