Н. Заремба,

помічник начальника Білгород-Дністровського МВ

ГУ МВС України в Одеській області

Аварія на Чорнобильській АЕС - одна з найбільших трагедій в історії людства. Техногенна катастрофа нечуваних масштабів даватиметься взнаки українцям, і не лише їм, ще не одне десятиліття. Важко підрахувати, яку кількість людських життів забрав Чорнобиль. Але, звичайно, число жертв було б більшим, якби не самовідданість людей, які ціною свого здоров'я, а іноді і життя , зупинили атомну трагедію.

Ім'я Миколи Миколайовича Мінчева відоме багатьом жителям міста Білгорода-Дністровського. Більше двадцяти п'яти років він прослужив в органах внутрішніх справ. Свій шлях вій пройшов від сержанта патрульно-постової служби до начальника ізолятора тимчасового тримання. Багато випробувань випало на долю цієї людини, але найглибше в пам'яті закарбувалось одне – випробування Чорнобилем. Нині полковник міліції у відставці розповідає, як живеться нині ліквідаторам того страшного лиха.

«До зони відчуження я потрапив 1 лютого 1987 року. Наш окремий батальйон дорожньо-постової служби знаходився в селі Термаховка Іваньківського району. Побачене там мене шокувало. Скрізь панувала спустошеність і безнадійність. Порожні почорнілі будинки дивились на світ порожніми шибками та розбитими дверима. Меблі та інші покинуті речі нагадували про те, що ще зовсім недавно тут жили люди», - розповів Микола Миколайович.

Основним завданням правоохоронців була охорона помешкань від мародерів, збереження порядку на території виселення і забезпечення безпеки дорожнього руху. Транспорт, який потрапляв на територію відчуження ретельно перевірявся, щоб уникнути вивезення речей з підвищеною дозою радіації. Засоби захисту ліквідаторів обмежувались звичайним спецодягом та накопичувачем радіації. Такі пристрої необхідно було змінювати кожні десять днів, але, на жаль, на практиці це робилось раз на два-три місяці. Від забрудненого радіацією повітря в горлі постійно пересихало.

Пройшли роки, але ті три місяці в Чорнобилі досі дають про себе знати: у чоловіка погіршилось здоров’я, перенесено інсульт. Адже багато хто з ліквідаторів не усвідомлювали тоді справжньої небезпеки, яку несе в собі радіація. В автобусі, на якому їх перевозили, значно перевищував радіаційний фон, але люди продовжували на ньому їздити. В ту мить ніхто з них не думав про небезпеку для здоров'я.

«Зараз немає жодного ліквідатора, хто не мав би інвалідності. Вже всі на пенсії, і всі, як один, скаржаться на здоров'я. На жаль, держава недостатньо піклується про тих, хто свого часу не шкодував здоров'я заради інших», - говорить відставник.

Багато чого пам'ятає Микола Миколайович Мінчев про ті далекі вже роки - неначе все було тільки вчора. Тільки вчора потискав руку своїм друзям і колегам, а сьогодні вже багато кого з них немає.

Велике спасибі всім ліквідаторам Чорнобильської катастрофи, міцного Вам здоров'я та довгих років життя!