Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю. Останнім часом зросла чисельність осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, без створення юридичної особи із застосуванням найманої праці громадян (продавці, водії, кухарі, офіціанти тощо).

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх форм власності, незалежно від виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 24-1 КЗпП України у разі укладання трудового договору між працівником і фізичною особою роботодавець повинен у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання.

Додержання письмової форми трудового договору фізичною особою є обов’язковою умовою. Зміст і форма такого трудового договору затверджені наказом Мінпраці України від 8.06.2001 р. № 260. Визначаючи конкретні умови трудового договору, сторони зобов’язані керуватись чинним трудовим законодавством, оскільки, відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови трудового договору, що погіршують становище працівника порівняно із законодавством України про працю, є недійсним. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли працівника фактично було допущено до роботи. Тобто працівнику було доручено виконання будь-якої роботи, що може характеризувати трудові функції працівника.

При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в трудовому договорі, що подається на реєстрацію до центру зайнятості. У період випробування на працівників поширюється законодавство про працю. Вони підлягають соціальному страхуванню, режиму та умовам роботи, встановлених роботодавцем. Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, роботодавець протягом цього строку має право розірвати трудовий договір. Чинним законодавством про працю не передбачена така форма трудових відносин, як стажування, тобто набуття навичок, необхідних для виконання майбутньої роботи під час безпосереднього виконання роботи, на безоплатній основі.

Як показує практика, чимало фізичних осіб, що використовують найману працю, не поспішають реєструвати трудові договори з працівниками, мотивуючи це проведенням "випробування", потребою "придивитись", що триває не один місяць, а то й рік, чим порушують право громадян на працю, тобто на одержання роботи з дотриманням законодавчо встановлених державних мінімальних гарантій оплати праці та своєчасність її виплати, робочого часу і часу відпочинку, норм охорони праці, прав на державне загальнообов’язкове пенсійне та соціальне страхування, гарантій зайнятості.

Тому варто нагадати фізичним особам, що використовують найману працю, що вимоги ст. 24-1 КЗпП України та наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 8.06.2001 р. № 260, який зареєстрований в Міністерством юстиції України, є нормативно-правовими актами у сфері праці. За їх невиконання чи виконання у неповному обсязі суб’єкти підприємницької діяльності, фізичні особи, що використовують найману працю без належного оформлення та з порушенням законодавства про працю, несуть адміністративну, а в окремих випадках і кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.