З ім’ям М.Л.Кропивницького - актора, драматурга, режисера, письменника, композитора, засновника українського театру - пов’язана ціла епоха театрального мистецтва. Ще за життя його називали «українським Мольєром» і «українським Шекспіром».

На професійну сцену Марко Кропивницький прийшов восени 1871 року і одразу ж своїм майстерним виконанням ролі Стецька у п’єсі «Сватання на Гончарівці» підкорив публіку. Сталося це в Одесі на сцені театру Моркових і Чернишова – Марка Лукича запросили тоді взяти участь в українських спектаклях. Успіх був грандіозний. Йому одразу ж запропонували постійну роботу в театрі.

Тож три зимових сезони поспіль прослужив М.Кропивницький в Одесі, а на літо приїздив до Аккерману, з яким також пов’язана успішна професійна артистична діяльність Кропивницького. У 1873 році саме в Аккермані актор вперше давав спектаклі українською мовою. Перші вистави проводилися в коморі, куди звозили зерно, оскільки про приміщення театру в Аккермані у той час ще й гадки не було. 14 червня 1873 року у старовинному південному містечку на березі Дністровського лиману відбувся бенефіс Марка Лукича Кропивницького. Того вечора давали оперету "Чорноморський побит".

У 70-х р. XIX століття Кропивницький проживав в Аккермані, квартируючи поблизу вірменської церкви Успіня Пресвятої Богородиці. Він полюбляв заглядати туди і слухати літургії з унісонним вірменським співом, який відрізнявся одноголоссям.

Якось М.Л.Кропивницькому спало на думку, а що, як перетворити вірменський популярний одноголосний спів на багатоголосний партесний (співаний по партіях), з дитинства знайомий артистові (усі його дядьки співали у церковному хорі).

Тож, не довго думаючи, в Аккермані, при вірменській церкві, М.Кропивницький організовує серед вірменської молоді чотириголосний хор, який незабаром зазвучав під склепінням храму. Для початку він спробував перекласти на європейські ноти, пристосувавши до партесного співу, деякі вінчальні вірменські співи — шаракани, а потім перейшов і до літургійних пісне співів і молитов.

Не пройшло й 3-х місяців, і в аккерманській вірменській церкві зворушливо зазвучав під керівництвом М.Л.Кропивницького чотириголосий хор. Прихожани церкви благоговійно слухали літургію у виконанні церковного хору під керівництвом Кропивницького. Слава про вчителя чотириголосого вірменського співу розійшлася Аккерманом, покотилася по всій Бессарабії. Коли ж звістка долетіла до Кишинева, благому починанню створилися перешкоди.

Цікаво, що вся аккерманська вірменська громада стала на захист М.Л.Кропивницького та настоятеля аккерманської вірменської церкви, який допустив партесний спів у своєму храмі.

Після 3-4-місячної практики на посаді регента вірменського чотириголосного хору М.Л.Кропивницький залишає це своє нове захоплення… А разом із ним і Аккерман.

Сумна звістка про Емський указ (щодо заборони українського театру) застала Кропивницького в Катеринославі, де він працював як режисер і актор у драматичній трупі Д.Ізотова, репертуар якої значною мірою складався з українських п'єс. Заборона на українські спектаклі тривала понад п'ять років. Увесь цей час митець працював у російських трупах, зігравши до 500 ролей російською мовою.

Після скасування заборони українського театру (хоча ще залишились численні обмеження й застереження) М.Л.Кропивницький організовує свою трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою Михайла Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером та збирає кращих українських театральних митців. Театр корифеїв подорожував з гастролями на сценічних підмостках Варшави, Мінська, Тбілісі, Баку, Вільнюса і т.д.

На початку квітня 1910 року, після гастролей в Одесі, відгукнувшись на пропозицію аккерманського діяча театру Лучинського та щоб побачитися ще раз зі своїми колишніми учнями по партесному співу, М.Кропивницький приїздить знову до Аккерману. Разом з ним приїхали актори Лідія Мацієвська, Петро Варакін і Михайло Кравець. Два дні Марко Лукич грав у "Глитаї", "Невольнику" й "По ревізії". Залишив дуже сильне враження від своєї гри. По закінченні спектаклів публіка довго не розходилася, викликаючи й викликаючи улюбленого актора на «біс». Незважаючи на свої сімдесят, батько українського театру грав яскраво, із захватом, підкорюючи життєвою простотою та художньою майстерністю.

Так розпорядилася доля, що остання гастроль великого артиста пройшла саме на сцені Аккерману…